Гуманітарне право

10.1.
Міжнародне гуманітарне право і права ЛЮДИНИ

Основні права людини становлять важливу частину як міжнародних актів з прав люди­ни, так і міжнародних актів з гуманітарного права. Звичайно, міжнародне право з прав лю­дини є найбільш ефективним в умовах миру, хоч міжнародні договори і передбачають мож­ливість відступу від зобов'язань щодо дотри­мання деяких з прав людини в умовах надзви­чайного стану. У цьому розділі аналізується природа та застосування гуманітарного права у ширшому контексті міжнародних прав лю­дини та порівняння захисту прав людини ко­жним з указаних режимів.

Часом міжнародне гуманітарне право ви­значають як галузь, яка стосується захисту прав людини у військових конфліктах. Однак на думку професора Й. Дінстейна, таке визна­чення неправильне і зумовлене подібністю зву­чання термінів пиглап (людський) та питапііагіап (гуманітар­ний). Міжнародне гуманітарне право, на його думку, це пра­во, що застосовується до військових конфліктів з метою по­легшення страждань людей. Воно справді включає норми, основною метою яких є захист прав людини 1. Якщо міжнарод­не право з прав людини своєю вихідною точкою має право людини, включаючи право не бути свавільно вбитим, то міжна­родне гуманітарне право, що торкається збройних конфліктів, виходить з абсолютно інших позицій. Його норми не базуються на «праві» цивільної особи не зазнавати нападів, «праві» в'яз­ня на добре поводження з ним чи «праві» пораненого на ме­дичну допомогу. Ці норми швидше базуються на взаємних




'Див.: ОтЬийзтап ап<і Нитап КІ£п1з Ргоіесіїоп ІпзїНиііопз іп О8СБ Рагіісіраіїп£ Зіаїез пМр://ту\у\у.о5се.ог£/тзУосііпг/(іос5/отіш-98.п(;пі.

2Див.: Неїзіпкі СоттіМее КероіЧ оп Нитап КІ£п£8 АЬизез іп 1998. Аппиаі Керог* // ЬМ//Г


п У. Іпіегпаііопаі Нитапііагіап Ьалу // Іпіегпаіїопаі Нитап Кі£п£з : Тпеогу апй Ргасисе / Есі. Ьу І. Соііег апсі ї\ Р. Еііайіз.- Мопїгеаі: ТЬе Сапайіап Нитап ШеЬіз Гоипсїаиоп, 1992.- Р. 208-209.



153_____


зобов'язаннях держав, за порушення яких міжнародне право вимагає покарання1. Ця взаємність відіграє дуже важливу роль у міжнародному гуманітарному праві, що викликано дво­стороннім характером багатьох гуманітарних зобов'язань 2. На відміну від них, зобов'язання дотримуватись прав людини, як відомо, належать до зобов'язань ег£а отпез і не є двосторон­німи.

Вираз «міжнародне гуманітарне право» у вузькому розу­мінні відноситься до чотирьох Женевських конвенцій 1949 р., а саме: Женевської конвенції щодо поліпшення становища поранених та хворих у діючих арміях; Конвенції щодо поліп­шення становища поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу морських збройних сил; Конвен­ції про поводження з військовополоненими; Конвенції щодо захисту цивільних осіб під час війни та двох додаткових про­токолів 1977 р.: стосовно захисту жертв міжнародних зброй­них конфліктів (Протокол 1) та стосовно захисту жертв зброй­них конфліктів неміжнародного характеру (Протокол 2)3. Вони асоціюються з Женевою, оскільки тут знаходиться штаб-квар­тира Міжнародного комітету Червоного Хреста, котрий ініці­ював ці конвенції. Право воєнних конфліктів інкорпороване також в інших договорах, наприклад, у двох Гаазьких конвен­ціях 1899 та 1907 рр., з яких відбулась ротація норм у право Женеви. Ротація відбувається і навпаки - з права Женеви у право Гааги, яке також продовжує розвиватись. Можемо ска­зати, що Женевські конвенції доповнюють Гаазькі конвенції. В той же час виключно Женевським правом регулюються не-міжнародні воєнні конфлікти, котрим присвячено спільну ст. З чотирьох Женевських конвенцій та Протокол 2.

Разом з тим міжнародне гуманітарне право створене не тіль­ки договорами, а й звичаєвим правом. На відміну від додатко­вих протоколів, чотири Женевські конвенції були ратифіко- і вані майже всіма державами, а отже, можуть вважатися зви­чаєвим правом. Основним джерелом міжнародного гуманітар­ного права є звичай, і саме він надає нормам гуманітарного пра­ва, що склались, загальнообов'язкового характеру. Як зазна­чав Генеральний секретар ООН Бутрос Бутрос-Галі в доповіді про статут Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії, Трибунал повинен застосовувати норми міжнародного гумані- І

1 Натрвоп Р. ^. Нитап Кі^Мз Ьаш ашЗ Іпіегпаііопаі Нитапііагіап Ьа\у:
ТЧго Соіпз ог Тлуо Зійез ої Ше Зате Соіп? // Виііеіїп оі Нит. Кіз.- 1991.-
V. 1.- Р. 48-49.

2 Ргоиові В. Кесіргосііу іп Нитап Кі£піз апсі Нитапііагіап Ьаиг // ВгНізЬ
УеагЬоок оі Іпі'1 Ь.- 1995.- V. 65.- Р. 453.

3 Ооситепїз оп іЬе Ьа^з ої ЛУаг / Есі. Ьу А. КоЬеНз апсі К. ОиеШ.- 2п<і З
е<і.- 1989.


тарного права, які, будучи частиною звичаєвого права, обов'яз­кові для всіх держав1. Чітку позицію щодо природи норм міжнародного гуманітарного права займає й Міжнародний Суд ООН. У Консультативному висновку від 8 липня 1996 р. (п. 79) Суд зазначив, що «норми міжнародного гуманітарного права повинні дотримуватись усіма державами, незалежно від то­го, ратифікували вони конвенції, що вміщують дані норми, чи ні» 2.

Стаття 3, спільна для чотирьох Женевських конвенцій, спричинилась до того, що гуманітарне право почало застосо­вуватись і до неміжнародних збройних конфліктів, адже ча­сом розмежувати неміжнародний та міжнародний збройний конфлікт важко. Як бути з ситуаціями, коли інша держава допомагає урядові держави, на території якої відбувається «внутрішній» конфлікт, як, наприклад, це було у В'єтнамі, Афганістані, Лівані, Камбоджі та інших державах? 3 Женев­ські конвенції не дають визначення терміна «збройний конф­лікт», однак на основі аналізу матеріалів обговорення текстів Конвенцій, що передувало їх прийняттю, можна витлумачити цей термін як ситуацію, в якій уряд вживає надзвичайних заходів, які об'єктивно засвідчують існування воєнної си­туації 4.

Згідно зі ст. З, у випадку збройного конфлікту неміжнарод­ного характеру на території однієї з договірних сторін кожна сторона конфлікту зобов'язана гуманно поводитися з особами, які не беруть активної участі у воєнних діях, у тому числі тими, хто склав зброю, а також хворими, пораненими чи за­триманими незалежно від їх раси, кольору шкіри, релігії чи віросповідання, статі, народження, майнового стану чи інших подібних обставин. Щодо зазначених вище осіб забороняється насилля над їх життям та особою, взяття заручників, знущан­ня над людською гідністю, винесення та виконання вироків без попереднього судового рішення.

Закони війни утворюють систему важелів та противаг («сЬескз-апй-Ьаіапсе»), що націлена на зведення до мінімуму страждань людей без посягань на ефективність воєнних опе­рацій. Перелічити всі питання, котрих торкаються Женевські конвенції, важко, однак у своїй суті вони передбачають за­хист таким категоріям людей: пораненим, хворим та потерпі­лим від корабельної аварії військовослужбовцям; медичному

1 Див.: Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть.- М.: Изд. БЕК, 1998.- С. 273.

2Див.: Международньїй журнал Красного Креста.— 1997.— № 14.— С. 20.

3 Натрзоп Р. ^.— Вказ. праця.— С. 50.

41>е Ргєих ^. Соттепіагу оп ІЬе III Сепеуа Сопуепїїоп Кеіаііуе іо їпе Тгеаітепі оі Ргізопегз оі 'УУаг.- Сепеуа: ІСКС, 1960.- Р. 36-37.




РОЗДІЛ 10


гуманітарне право


155.


персоналу та релігійним діячам; в'язням війни; іншим інтер. нованим; зниклим безвісти та загиблим; цивільному населен­ню на ворожій та окупованій території; а також цивільному населенню, що зазнає ворожих воєнних дій; окремим кате­горіям цивільного населення, починаючи від жінок та дітей до біженців, роз'єднаних сімей та осіб без громадянства; жур­налістам; невійськовим організаціям; Міжнародному коміте­ту Червоного Хреста та іншим гуманітарним організаціям.

10.2.
Застосування міжнародного гуманітарного права

Нині існує багато ситуацій, коли необхід­но визначити характер конфлікту, а саме -чи це тільки внутрішній конфлікт у держа­ві, котрий веде до порушень прав людини, чи він досяг рівня збройного конфлікту, який може виникати як з конфлікту у самій дер­жаві, так і в результаті зовнішньої інтервен­ції, що дає право застосовувати норми гума­нітарного права. Розмежування таких ситуа­цій вкрай необхідне, адже у випадку внут­рішніх заворушень, які не досягають рівня збройних конфліктів, міжнародне гуманітар­не право не застосовується 1. Професор Р. Кі-ванука вживає термін «міжнародні гумані­тарні норми» для позначення злиття прин­ципів загального гуманітарного права та прав людини, що використовується у зазначених ситуаціях 2. Р. Ківанука доводить, що прин­ципи гуманітарного права та прав людини застосовуються в таких ситуаціях залежно від рівня насильства, що виникає в результаті конфлікту. Саме рівень конфлікту диктує, яке право застосовувати: внутрішньодержавне право чи міжнародне гу­манітарне право3. Якщо конфлікт не виходить за межі внутріш­ньої юрисдикції держави, як, наприклад, на його початкових етапах, логічно передбачити застосування права з прав люди­ни. Там, де протистояння досягає рівня втручання військових сил, застосовується гуманітарне право.

1 ^аск^і Я. \УЬа1; Боез 1;пе Гиіиге Ноісі іог Іпіегпаііопаі НитапНагіап
// Аизігаїіап УеагЬоок о£ Іпіегпаїіопаі Ьа\у.- 1985.- V. 9.- Р. 386.

2 Кіизапика Я. N. НитапНагіап Могтз апсі Іпїегпаі 8£гііе: РгоЬіетз апй
Ргозресїз // Ітріетепіаиоп о$ Іпіегпаїіопаі НитапНагіап Ьау/ / ЕЙ. Ьу
КаізЬоуеп & Запйог.- БогйгесЬІ: МаїЧіпиз Шіоїі, 1989.- Р. 232.

3 Ріеіпег-Сегзіег І., Меуег М. А. Печі Оеуеіортепіз іп Нитапііагіап Ьа»:
А Спаііепее 1ю *пе Сопсерї оі Зслгегеі^піу // Іпї'1 & Сотр. Ь. С}.- 1985.-
V. 34.- Р. 269.

РОЗДІЛ 10

Для прикладу наведемо ситуацію у Південній Африці. Пар­тизани Африканського національного конгресу були звинува­чені у злочинах, за які призначається смертна кара. Політич­ні опоненти Південноафриканського режиму вимагали для них або статусу військовополонених, або ж статусу комбатантів, для того щоб уникнути призначення смертної кари. Якщо си­туацію в Південній Африці класифікувати як воєнний кон­флікт, то до неї застосовуються норми міжнародного гумані­тарного права, а отже комбатанти Африканського національ­ного конгресу можуть кваліфікуватись як військовополонені чи прирівнюватись до іншого рівня, що передбачає, що їх не можна страчувати за дії, вчинені під час національно-визволь­ного руху.

Однак на практиці часто трапляються ситуації, коли не діють ні норми права з прав людини, ні норми міжнародного гуманітарного права. Такою є, наприклад, ситуація в Північ­ній Ірландії. Уряд Великої Британії відкинув будь-які спроби визначити ситуацію там як збройний конфлікт і зробив офі­ційну заяву про те, що це надзвичайний стан. З іншого боку, як відомо, міжнародне право дозволяє відхилення від деяких норм з прав людини, що передбачені МПГПП, Європейською конвенцією. Так, згідно з ч. 1 ст. 4 МПГПП, «під час надзви­чайного стану в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держа­ви - учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за цим Пактом тільки в такій мірі, в якій це диктується гостротою становища, за умови, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за між­народним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключ­но на основі раси, кольору шкіри, мови, релігії чи соціально­го походження» 1. Водночас забороняються будь-які відступи від гарантій права на життя (ст. 6); свободи від катування чи жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (ст. 7); свободи від рабства чи під­невільного стану (ст. 8); позбавлення волі на тій лише підставі, Що людина не в змозі виконати якесь договірне зобов'язання (ст. 11); визнання винним у вчиненні будь-якого криміналь­ного злочину внаслідок якоїсь дії чи бездіяльності, що згідно з діючим на момент його вчинення внутрішньодержавним за­конодавством або міжнародним правом не були кримінальним злочином (ст. 15); позбавлення права на визнання правосуб'єкт-ності людини (ст. 16) та права на свободу думки, совісті та ре­лігії (ст. 18).

1 Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Ка-чуренко.- 2-ге вид.- К.: Юрінформ, 1992.- С. 38.

міжнародне *і ґ "^

гуманітарне право І О / ___________


Європейська конвенція також містить статтю щодо модс_ ливості відступу від зобов'язань щодо прав людини під час війни або іншого надзвичайного стану в державі, який загро­жує життю нації (ст. 15) К Однак на відміну від МПГПП від. хилення від прав людини можливе у більшій кількості випад, ків. Не допускається лише відступ від зобов'язань щодо гаран­тій права на життя (ст. 2); права на свободу від катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність людини, пово­дження чи покарання (ст. 3) та свободу від рабства і підневіль­ного стану (п. 1 ст. 4), а також покарання без закону (ст. 7).

Отже, фактично можуть виникати ситуації, коли не діють ні норми гуманітарного права, ні норми з прав людини. Наскіль­ки швидко держави готові проголосити надзвичайний стан у державі, настільки зволікають вони у проголошенні збройно­го конфлікту, котрий тягне за собою застосування міжнарод­ного гуманітарного права.

УРСР ратифікувала згадані вище Женев­
ські конвенції 3 липня 1954 р., і вони набули
І~1 чинності для України 3 січня 1955 р. Делега-

I юрушення ція уКраїни брала участь у розробці додатко-
прав ЛЮДИНИ вих Протоколу І та Протоколу II 1977 р. до
чотирьох Женевських конвенцій 1949 р. під
В результаті час Дипломатичної конференції з питань під-
,- - твердження та розвитку гуманітарного права

ЗОроинИХ !974-1977 рр. Ці Протоколи були ратифіко-
КОнфліКТІВ вані Президією Верховної Ради УРСР 18 бе­
резня 1989 р. з такою заявою: «Українська Ра-
ТО ПОЗИЦІЯ дянська Соціалістична Республіка, відповідно
у •• до пункту 2 статті 90 Протоколу І, визнає ірзо

^ іасіо і без спеціальної угоди стосовно будь-якої

іншої Високої Договірної Сторони, яка бере на себе таке саме зобов'язання, компетенцію Міжнародної комісії щодо встановлення фак­тів» 2. Створення такої Комісії у складі 15 чле­нів було передбачено ст. 90 Протоколу І для розслідування будь-яких фактів серйозних порушень Женевських конвенцій

1 Конвенція про захист прав людини і основних свобод із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 // Застосування євро­пейських стандартів з прав людини у внутрішньому правопорядку України (Європейська конвенція з прав людини та практика Європейського суду з прав людини).- К.: Українська правнича фундація, 1998.- С. 71-72.

2ВВР.- 1989.- № 35.- Ст. 624, 625.

РОЗДІЛ 10

та даного Протоколу, а також надання послуг з метою забезпе­чення шанобливого ставлення до цих документів 1.

Україна, проголосивши в Декларації про державний суве­ренітет 1990 р. про свій намір стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках, яка пер­шою у світі добровільно відмовилася від ядерної зброї і дотри­мується трьох неядерних принципів: не приймати, не вироб­ляти і не набувати ядерної зброї 2, послідовно виступає проти вирішення будь-яких конфліктів - міжнародних чи внутріш­ніх - шляхом застосування сили. Як зазначав міністр закор­донних справ України Б. Тарасюк, «уже протягом декількох років Україну визнають у Європі й світі як демократичну єв­ропейську державу, яка робить свій вагомий внесок у підтри­мання миру і стабільності на континенті. ... Ми беремо актив­ну участь у врегулюванні конфлікту в Придністров'ї (Молдо­ва), Косові (СРЮ), Абхазії (Грузія), Боснії і Герцеґовині, Нагір­ному Карабаху (Азербайджан)» 3. Україна неодноразово висловлювала занепокоєння з приводу бойових дій у Косові й закликала до негайного переведення конфлікту в політико-дипломатичне русло. З самого початку бомбардувань у Косові Україна невтомно прагнула спрямувати розв'язання конфлік­ту на дипломатичний шлях, пропонуючи свої посередницькі послуги. Миротворчі зусилля України, здійснені за вказівкою Президента і згідно з постановою Верховної Ради, стали осно­вою політичного врегулювання на Балканах — рішення Кон­тактної групи, пропозицій Генерального секретаря ООН Кофі Аннана і, врешті, резолюції РБ ООН 1244, співавтором якої є Україна 4. Як зазначав Б. Тарасюк після візиту до Брюсселя у травні 1999 р., «ми виступаємо проти численних явних пору­шень прав людини, проти етнічних чисток. Застосування сили щодо суверенної держави без законного мандату Ради Безпеки ООН є неприйнятним. Ми розуміємо НАТО, проте вважаємо, що до кризи навколо Косова слід підходити з позицій міжна­родного права» 5. Разом з тим, як висловився Генеральний се­кретар ООН Кофі Аннан, перед світовою спільнотою на зорі нового століття гостро постане питання про нову міжнародну

'Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, Що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) // Міжнародні договори України.- Т. 1: 1986-1990.- К., 1997.- С. 347-348.

2 Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. //
Права людини.- Вказ. праця.- С. 11.

3 Європейський вибір України // Голос України.- 23 лист. 1999.- № 217.-
С 3.

4 Грушко І. Вже виорана нива. Не бачить прорості лише упереджений //
Голос України.- З лют. 2000.- № 20.- С. 4.

5 Тарасюк Б. У нас реалістична позиція // Голос України.- 26 трав.
1999.- № 94.- С. 8.

міжнародне 1 ГЛ
гуманітарне право | ^ 7____________





правову норму, котра дозволяє «гуманітарне втручання» у спра­ви суверенних держав *.

Межуючи з державами, де мають місце внутрішні конфлікти, Україна стоїть перед проблемою надання статусу біженця осо­бам, які звернулися з такими заявами. За офіційними даними, протягом 1995-1998 років більш ніж 8000 осіб з країн СНД звернулося із заявами про надання їм статусу біженців в Укра­їні. Майже 3048 осіб з Абхазії (Грузія) користуються особли­вим статусом біженців із зон конфлікту. До травня 1997 р. при­близно 1900 осіб, які прибули з Чечні (Російська Федерація), мали такий статус, але тимчасовий захист був нещодавно ска­сований, і ця категорія осіб має проходити через індивідуальну процедуру визначення статусу біженця 2. Процедуру визначен­ня статусу біженця в Україні було запроваджено на початку 1996 р. З того часу приблизно 3452 заявникам, що прибули з країн СНД та інших країн, переважно з Афганістану, у тому числі 1106 дітям, було надано статус біженця в Україні3.

Україна тісно співпрацює з Управлінням Верховного комі­сара ООН у справах біженців щодо вирішення проблеми ре­патріації кримських татар та інших депортованих народів на свою історичну батьківщину. Було підписано Угоду про спів­робітництво між УВКБ та Україною, в рамках якої відкрило­ся повноважне постійне представництво УВКБ в Україні4.

Україна має позитивний досвід досягнення міжетнічного миру та стабільності всередині країни. Місія ОБСЄ досягла успіху саме в Україні, коли завдяки тісній співпраці з централь­ними і місцевими органами влади вдалося мирним політич­ним шляхом урегулювати потенційно вибухонебезпечну ситу­ацію в Криму. Переконливим доказом стабілізуючої ролі Украї­ни в своєму регіоні та інших частинах світу стало її обрання до Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 рр.5

Все зазначене вище підтверджує, що міжнародне право з прав людини та міжнародне гуманітарне право, залишаючись незалеж­ними галузями міжнародного права, водночас є взаємопов'яза­ними та взаємозалежними. Будь-яке порушення громадянського миру веде до серйозних порушень прав людини. Переваги одного режиму забезпечення та захисту прав людини повинні застосо­вуватись на противагу слабким сторонам іншого режиму. Украї­на дотримується норм міжнародного гуманітарного права, виклю­чаючи тим самим можливість серйозних порушень прав люди­ни, до яких ведуть внутрішні чи міжнародні збройні конфлікти.

1 Наступний рік буде багатий на правові норми // Голос України.— 29 груд.
1999.- № 243.- С. 4.

2 У світі — понад 20 мільйонів біженців. Для декого з них другою батьківщиною
стала Україна // Урядовий кур'єр.- 2 лист. 1999.- № 206.- С. 4.

3Там само.

4 Женева - важлива міжнародна трибуна // Голос України.- 2 жовт.
1996.- № 180.- С. 2.

5 Європейський вибір України.— Вказ. праця.— С. 3.

________ 160



4188793537758534.html
4188834987774482.html
    PR.RU™